Юниx читaчів пoлoнили цікaві, гoстрoсюжeтні пoвісті «Чoрний eквaтoр», «Нoвaчoк», «Дві пeрeмoги», «Слід вeдe дo мoря», «Двoє над прірвою». Успішно працював письменник і в галузі прози. Письменник став широко популярним серед своїх читачів — дітей та юнацтва. Згодом побачили світ історичні поеми й легенди молодого автора — «Чарівний перстень», «Месник із лісу», «Червона троянда», «Микита Кожум’яка», «Воєвода Дмитро».
Володимир Малик відомий і як літературний критик. Його перу належить ряд рецензій на твори українських прозаїків та книжка «Олесь Донченко» (1971) — про життя й творчість відомого дитячого письменника, який тривалий час жив і працював у Лубнах на Полтавщині — місті, куди 1953 року переїхав з Київщини Володимир Малик.

Останній роман Володимира Малика «Черлені щити» присвячений також важливій сторінці нашої вітчизняної історії — походові новгород-сіверського князя Ігоря на половців — та славнозвісній поемі «Слово о полку Ігоревім». Після появи «Черлених щитів» ця прогалина в якійсь мірі заповнена. Однак досі не було широкого епічного полотна про русько-половецькі взаємини 1184 — 1185 pp. та про створення «Слова…». Відомо чимало поетичних творів, навіяних образами геніальної поеми. Поему не раз перекладали й переспівували.
Обшир історичного матеріалу наштовхував на створення великого епічного полотна. Так у письменника з’явився й визрів задум цієї вельми цікавої й захоплюючої тетралогії, що здобула широку популярність на Україні і перекладена російською та іноземними мовами.

Лубни, засновані князем Володимиром Святославичем у 988 році водночас з іншими «городами»-фортецями Посульської оборонної лінії, мають славну тисячолітню історію, яка позначилася на творчості Володимира Малика. Там, у 1954 році, коли урочисто відзначалося 300річчя возз’єднання України з Росією, письменник задумав поему «Журавлі-журавлики», згодом у Лубнах він написав і наступні твори, а окремі моменти з історії міста знайшли безпосереднє відображення на сторінках романів «Фірман султана» та «Черлені щити».
Іван Сірко відіслав цей документ у Москву для вжиття контрзаходів. Через деякий час козак повернувся на Січ і привіз важливий документ — султанський фірман (указ), в якому говорилося про намір Порти захопити й поневолити Україну та розкривалися основні воєнно-стратегічні плани Османської імперії проти Російської держави. Там він і понині зберігається в архіві колишнього Посольського приказу.

1921 р.) (нар.

В одному з письмових історичних джерел ішлося про те, що напередодні російсько-турецької війни 1677 — 1681 років (походів османського війська на Чигирин) кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко відрядив до Туреччини козака, який добре знав турецьку мову і звичаї населення, з таємним завданням — розвідати наміри султана Магомета IV та дізнатися про його військові приготування. Письменникові допоміг щасливий випадок.

Тематика творів Володимира Малика досить різноманітна. Так, у повісті «Чорний екватор» (1960) розповідається про повстання пригнобленого народу Кенії проти англійських колонізаторів у 1952 — 1956 pp., повість «Слід веде до моря» (1975) присвячена сучасній школі, а повість «Двоє над прірвою» (1983) — героїчній боротьбі молоді в роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських окупантів. Та все ж основною для письменника стала тема вітчизняної історії від сивої давнини до найновіших часів, їй він присвятив майже усі поетичні твори та романи.

Володимир Малик назвав його Арсеном Звенигорою і вивів головним героєм тетралогії, яку розпочав у 1963 році. Вагань у виборі жанру й стилю не було: якщо писати для молоді, то в історико-пригодницькому ключі, не поступаючись історизмом, життєвою правдою. Історичні джерела не зберегли імені розумного й сміливого козака-розвідника.
Потім тривалий час викладав у школі українську мову й літературу. Філологічну освіту здобув у Київському університеті (1950). Першу його книжку — віршовану історичну казку «Журавлі-журавлики» (1957) — із задоволенням прочитали діти й дорослі. Новосілках Макарівського району на Київщині в селянській родині. Володимир Кирилович Малик (справжнє прізвище — Сиченко) народився 21 лютого 1921 року в с.
Звичайно, історичний роман вимагав значної підготовчої роботи над джерелами (документами, літописами, мемуарами сучасників, дослідженнями істориків тощо), ознайомлення з місцями, де відбувалися важливі історичні події; потрібно було продумати оригінальні сюжетні лінії, композицію, визначити героїв твору. Ю. А серед запорожців, як зазначав І. Особливо важко було знайти головного героя. Репін у своїх замітках, написаних під час роботи над картиною, розумних і освічених людей — тодішніх «інтелігентів» — було немало. Почалися тривалі й клопітні пошуки, роздуми. Потрібен був історичний персонаж — молодий, сміливий, розумний і добре освічений козак.
Вони стали набутком нашої літератури, а їх автор зайняв одне з почесних місць серед кращих сучасних романістів історичного жанру. За твори історико-патріотичної тематики, зокрема романи «Посол Урус-шайтана», «Шовковий шнурок» та «Князь Кий», В. Творчим досягненням Володимира Малика, безперечно, є його історичні романи «Посол Урус-шайтана» (1968), «Фірман султана» (1969), «Чорний вершник» (1976), «Шовковий шнурок» (1977), що склали тетралогію «Таємний посол», а також романи «Князь Кий» (1982) та «Черлені щити» (1985). Малик удостоєний літературної премії імені Лесі Українки 1983 року.

Старовинне містечко Вецлар над річкою Ляном, здається, овіяне романтикою. В. Гете, все дихало пам’яттю про нього. Тут колись жив великий німецький поет Й. Та романтичні легенди і спогади різко контрастували з суворою дійсністю: тут був розташований табір з десятьма тисячами військовополонених українців.

на могилі встановлено барельєф, а його ім’ям названо одну з вулиць міста. На жаль, вулиця тепер перейменована: до замовчування творчості письменника протягом десятиліть додалося стирання пам’яті про нього. Помер письменник 21 липня 1941p., похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. В 1972p.

Його твори починають перекладати польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами. Цей далеко не повний перелік видань свідчить передусім про широту творчих інтересів письменника та його виняткову працездатність.
Праця в таборі була нелегка. Якось під час вистави «На перші гулі» за п’єсою С. Хоч німецьке населення ставилося до полонених досить прихильно, вчорашні солдати вороже сприймали і культурно-освітню роботу, і створення ремісничих майстерень і називали зрадниками тих, хто брав участь у виставах, концертах чи працював майстрами. Васильченка раптово погасло світло і ледь не зчинилася кривава бійка.

Франка, самого Б. Та «переобладнання» призвело до запустіння цих місць. Як згадують мешканці села, не раз сюди «налітали поліцаї і розганяли учасників вечора. Шевченка, І. Навколо письменника гуртувалася молодь, проводилися літературні вечори, на яких звучали поезії Т. Польська окупаційна влада проводила каральні акції проти культурних заходів українського населення, які не оминули й Черча. Лепкого, лунали пісні.
Поступово полегшувалося матеріальне становище: Б. Лепкий склав екзамени на професора гімназії і, крім цього, став доцентом «виділових курсів» для вдосконалення кваліфікації вчителів.

У середовищі учасників львівської літературної групи «Молода Муза», до якої Лепкий теж належав, його називали професором, хоч був він не багато старшим від Петра Карманського чи Василя Пачовського, а від Михайла Яцківа — всього на рік. Але цьому поважному професорові шматок хліба давався нелегко: крім роботи в університеті, де був на посаді лектора, доводилося викладати в приватних гімназіях, виступати з лекціями на різних курсах.
Після закінчення Львівського університету (1895) — знову Бережани, гімназія, де Б. Лепкий стає вчителем української та німецької мов і літератур. Він швидко здобуває авторитет серед колег (немало з них ще недавно були його вчителями), повагу серед гімназистів блискучими лекціями, врівноваженістю, прагненням внести свіжий струмінь у викладання, познайомити слухачів з новинками літератури.
Лепкий опинився в Німеччині. Умови утримання полонених тут були кращі, ніж в Австрії. Незабаром Б. Деякий час він перебував у містечку Раштатті, а потім, у 1916р., перебрався до Вецлара.

Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Мав грунтовну філологічну освіту, вільно володів польською і німецькою (вірші німецькою мовою навіть друкував у журналах). Писав популярні книжечки, був головою «Селянської ради». Він закінчив Львівський університет (класична філологія і теологія), виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданні часопису «Правда», підготовці підручників для школи.
Конопніцької) — результат кількарічного бережанського періоду. Спробував письменник свої сили і в жанрі драматургії, написавши п’єсу «За хлібом», яку поставив театр «Руської бесіди». Ціла низка віршів, оповідань («Стріча», «Для брата», «В світ за очі», «Дивак»), перекладів, літературно-критичних студій (дослідження про творчість М. Знайоме культурно-мистецьке середовище, близькість до батьківської оселі — все це створювало сприятливий клімат для творчості.

Спершу через Карпати пробрався до Угорщини, де місяць пробув у містечку Шатмарі, а звідси через Пешт — до Відня. Та восени 1915р. Студинським та іншими давніми знайомими. Щуратом, О. От і Лепкий зустрівся незабаром з приятелями-молодомузівцями П. Лепкого мобілізовують. Колессою, В. Пачовським, а також з Ф. Немолодого вже письменника послали б на фронт, якби друзі не подбали про його призначення для культурно-освітньої роботи в табір для військовополонених. Звідки тільки не було тут людей. Кульчицькою, К. Карманським та В. Столиця донедавна бундючної Австро-Угорської імперії геть втратила свій колишній глянець, перетворилася на вавілонське стовпотворіння. Почали разом налагоджувати видавничу справу — видавати брошури, календар, народний буквар, збірники пісень…

Ця зустріч лишила глибокий слід в душі поета, і він не раз повертався до неї у своїх спогадах, зокрема, до полеміки між батьком і Франком з приводу вірша Корнила Устияновича «Мойсей». Лепкий написав нарис-спогад про Франка, сповнений глибокої поваги до свого славетного сучасника і вчителя. Франко не поділяв захоплення цим віршем, вважав його поверховим і сказав: «Побачите, якого я колись напишу». Пізніше вони не раз зустрічалися, Б.

Лепкого, тут усе дихало давниною: «поручинські ґазди» ходили в чоботях на підковах, котрі їм робив місцевий коваль, носили «куртини» з домашнього сукна, брилися бритвами, зробленими із старої скошеної коси, жінки вбиралися в «димки» (полотно з вибиваними узорами), котрі бив «димкар», який приїздив з міста, вишивали гарні сорочки, мережили їх — словом, було це старосвітське село, котрого ще не торкнулася культура століття. «Веснянки, гагілки, обжинки, навіть «вільха» (хоровод у зелену суботу), колядки, щедрівки, множество легенд, повірій, переказів, усе, як колись, в дуже, дуже давніх часах». Як напише пізніше біограф Б.

Лепкий з родиною поспішно виїхав. Та невдовзі жити стало тут небезпечно: австрійці вишукували «шпигунів» і вішали; російські військові власті, які незабаром прийшли в сусідні села, шукали «мазепинців» і вивозили на схід. Б. Воєнні події застали родину в курортному селищі Яремча на Гуцульщині. В яремчанському готелі лишилися третій том історії української літератури та історична драма «Мотря», які загинули, бо готель незабаром злетів у повітря.
З Краковом відтепер зв’язано майже все творче життя письменника. Лепкого. у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови і літератури і викладати ці предмети запрошено Б. І от восени 1899р. На початку 1899р. він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею, яку один з польських письменників, приятелів Богдана, назвав візантійською матір’ю божою.

Український письменник Михайло Яцків, який вчився тут кількома роками пізніше Лепкого, писав, що сюди посилали втихомирювати неблагонадійних учнів, а атмосфера була такою затхлою, що коли «з’являлася якась здібніша одиниця, то швидко зачахала в тій пустелі, в заскорузлості дилетантизму». А в повісті «Огні горять» цей письменник зобразив її в сатиричному плані, назвавши «ослячим мостом до золотих ковнірів», «пантеоном скастрованих наук». Не дивно, що інспектор зі Львова приїздив сюди для перевірки раз у кілька років.
Гімназія була польською, з класичним ухилом. Після «нормальної» школи Б. Все це будило уяву підлітка. Перебування у Поручині, знайомство з людьми, їхнім життям, піснями навіяло йому вірші «На святий вечір», «У великодний тиждень», пісенні ремінісценції з циклу «На позиченій скрипці», про що згодом писав сам письменник, а також сюжети оповідань «Іван Медвідь», «Нездала п’ятка» та інші. Лепкий вступив до гімназії в Бережанах. Бережани були провінційним містечком, без залізничного сполучення з великими містами, отже, й відірваним від центрів культурного життя. Про цей навчальний заклад того часу існують різні, часом взаємно протилежні, свідчення.

З 1895p. На ті роки припадає активна літературна діяльність Б. поет захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити. Але в тому ж, 1895р. Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра». його твори починають дедалі частіше з’являтися на сторінках «Діла», «Буковини» та інших періодичних видань.

Переселилися, щоб бути ближче до батьків по матері. Коли Богдана Лепкого віддали шестилітнім хлопцем до бережанської так званої «нормальної» школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу), батьки перебралися з «цивілізованого» Крегульця до глухого Поручина, де, як жартома казали тоді, був кінець світу: далі дороги не було.

Українську мову і літературу викладав Омелян Огоновський, який головну увагу приділяв граматиці, а в студіях з літератури, як зазначав іще І. Згодом Б. Лепкий переходить до Львівського університету, де рівень викладання був не такий високий, як у Відні. Франко, який свого часу теж слухав його лекції, виходив не з самостійної вартості того чи іншого твору, а намагався цей твір «вперти в одну або другу з тих схоластичних шухлядок, по яких порядковано твори поетичні в шкільних читанках». Та студентська молодь уже мала широкий погляд на літературу, її завдання.

По дорозі в Італію гостював у Лепких Михайло Коцюбинський, бували у нього письменниця Ольга Кобилянська, фольклорист Федір Вовк…
Але стався випадок, який визначив майбутню долю Лепкого, допоміг юнакові знайти себе.
Та почалася перша світова війна…
Лепкого, — тут не міг розгорнутися на повну силу його талант, не могли реалізуватися його багатогранні літературні зацікавлення. І все ж рамки провінційних Бережан, віддалених і відірваних од центрів культурного життя Галичини, були завузькими для Б.
Передусім, у великій поемі «Буря», з якої, на жаль, лишилися тільки фрагменти, а також у циклах «Intermezzo», оповіданнях і нарисах «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої» та ін. Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах Б. У 1925р. Б. Лепкого. Знову розгортається його творча праця та видавнича діяльність. Лепкий повертається до Кракова (при сприянні давнього приятеля, польського письменника Владислава Оркана), де стає професором Ягеллонського університету.

Б. «Зеркало» та ввійшла до першої його поетичної збірки «Пестрі звуки» (Чернівці, 1904). Яричевський написали письмову роботу з української мови про зимовий день на селі: Лепкий — прозою, а Яричевський — віршами. Власне, то був перший вихід на публіку, бо і Богдан і Сильвестр писали вже й до того, останній, зокрема, мав рукописний зошит з віршами, перекладами та сатиричними творами, частина з яких друкувалася у львівському журн. Вчитель похвалив їх, і це заохотило юнаків до літературної творчості. Лепкий та С.

Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872р. в родині сільського священика Сильвестра Лепкого.
помер батько, і треба було допомагати матері та чотирьом молодшим братам і сестрам. Франко) та збірки оповідань М. Для літературної роботи лишалися ночі, які Лепкий намагається використати максимально. Одна за одною виходять книжки його оповідань «З села» (1898р.), «Оповідання», «Щаслива година» (1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» (1905), «Кидаю слова» (1911); збірки віршів «Стрічки» (1901), «Листки падуть», «Осінь» (1902), «На чужині» (1904), «З глибин душі» (1905), «Для ідеї» (1911), «З-над моря» (1913); літературознавчі дослідження «Василь Стефаник» (1903), «Начерк історії української літератури» (1904), «Маркіян Шашкевич» (1910), «Про життя великого поета Тараса Шевченка…» (1911); переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревім» (1905; переклад цей, до речі, високо оцінив І. Коцюбинського «В путах шайтана» (1906)… А тут ще несподівано в 1901р.

Домашній учитель Богдана Дмитро Бахталовський знайомив його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам’ять багато віршів Тараса Шевченка, читав «Марусю» Г. Квітки-Основ’яненка.
В часи Б. Незабаром оселя Лепких на Зеленій, 28, стала своєрідною «українською амбасадою» у Кракові. Луцького, близько 40 осіб. Лепкого українська громада була тут доволі чисельною, налічувала, за спогадом О. Збиралися вечорами по суботах у читальні «Просвіта», обговорювали новини літератури, співали, танцювали. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Кирило Трильовський, Михайло Жук, Вячеслав Липинський та інші відомі громадські діячі, художники, письменники.

У Жуків Богдан приїздив щороку на «ваканції», тут він задумав або написав цілу низку віршів (цикл «Село») та оповідань («Мати», «Кара», «Небіжчик»). Село було недалеко від Бережан, всього шість кілометрів. Він поїхав до батьків, що жили тепер у с. Жукові, куди перебралися в 1891p., коли Богдан закінчив гімназію. У Жукові молодий поет познайомився з І. Франком.
Початок літературної творчості обох письменників відноситься до часу їх навчання в Бережанській гімназії, до того ж пов’язаний він з одним випадком. видало його двотомник, який упорядкувала румунська україністка М. Серед гімназійних друзів Богдана Лепкого треба в першу чергу назвати Сильвестра Яричевського, пізніше українського поета, прозаїка і драматурга. На жаль, у радянський час на Україні не вийшло жодного окремого видання цього в свій час досить відомого письменника прогресивної орієнтації, натомість видавництво «Критеріон» (Бухарест) у 1977 -1978 pp. Ласло-Куцюк.

сільська громада Черча збудувала для нього будинок, який назвали «Богданівкою», де він мав можливість жити й працювати. В 30-і він щороку приїздить у с. Але коли настає літо, манить письменника в рідні краї. Будинок цей, на жаль, не зберігся, уже в наші, 70-і pp., він був розібраний за немудрою чиновницькою акцією буцім для переобладнання парку. Виявом любові й шани до Б. Черче неподалік від Рогатина, сьогоднішньої Івано-Франківщини, де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися цілющими грязями. Лепкого було те, що в 1933р.
Письменник заявив свій протест представникові влади проти брутального ставлення до сільської дівчини. Мало того, що сивоголового професора поліціянти грубо обізвали і силоміць відпровадили додому, про його поведінку дізналося університетське начальство. Якось між Богданом Лепким і поліціянтом виник інцидент. Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало особливо важким: він втратив посаду в Краківському університеті. Ходили чутки, що з цього приводу Лепкий мав неприємності».
поет їде в рідні краї. В 1917р. Знову повертається до Вецлара, а згодом (у 1920р.) перебирається до Берліна, де займається літературною працею, стає співробітником видавництва «Українське слово», видає бібліотеку творів української класики та сучасної літератури. Всюди руїни, злидні, всюди людське горе. Через Відень і Львів добирається до Бережан, відвідує Жуків. Але одіссея Б. Лепкого триває.

Навіть одірваність від більших міст він трактує позитивно: «Бережанська гімназія ставала приютом талановитих хлопців, котрі стягались до неї з інших міст, де віяло іншим, більш урядовим духом і де їм важко було покінчити науку». Зенон Кузеля, біограф Б. У Б. Лепкого враження про Бережанську гімназію не такі похмурі. Лепкого, називає Бережани студентськими Афінами, які спричинилися до літературної кар’єри Лепкого.
Після закінчення гімназії Б. ін. Лепкий вступив у Відні до Академії мистецтв, але навчання у ній морального задоволення не принесло, він відчув, що розминувся із своїм справжнім покликанням. Нудно було змальовувати гіпсові статуї, щоразу натикаючись на зауваження викладача, що контури надто гострі і т.

(9 листопада 1872 — 21 липня 1941)
Лепкий назве батька своїм найсуворішим критиком. Щоправда, якийсь час молоде подружжя мешкало в гірському селі Ялинкуватому на нинішній Івано-Франківщині, але незабаром тесть Сильвестра одержав парохію у Бережанах і молодий священик зайняв його місце у Крегульці. Богдан був першою дитиною в родині Сильвестра і Домни Лепких, які побралися, коли Сильвестр закінчив університет і прийняв сан священика. Пізніше Б.

Вражає — універсалізм, багатогранність його творчих інтересів, чим він близький до І. Лепким забуття поглинути не може. Лепкого була естетична насолода від процесу творення. І, мабуть, можна погодитися з думкою дослідників життя письменника, що коли стихією творчої натури І. Франка. Але створеного Б. Франка була боротьба, то стихією Б. Він усе життя і весь талант присвятив своєму народові, збагаченню його культури, літератури.

В Росії тим часом спершу скинули царя, а згодом відбулася Жовтнева революція. Пачовський, М. Лепкий, В. Перша світова війна закінчувалася, і полонені стали повертатися на батьківщину. Під впливом таких вихователів, як Б. Та поступово лід почав танути. Паращук (відомий скульптор), становище змінилося: серед полонених колишньої царської армії, які вважали себе солдатами «его величества» і на будь-яку участь у культурно-освітніх заходах дивилися як на зраду батьківщині, виявилося багато обдарованих різьбярів, декламаторів, гончарів, літераторів.

24 лютого виповнилася 145-та річниця від дня народження видатного українського державного діяча Івана Липи.

У 1893 році Івана Липу заарештували за нелегальне перевезення україномовної літератури зі Львова до Харкова. Він 13 місяців перебував у в’язниці, три роки жив під наглядом поліції.

Друкувався в українських періодичних виданнях „Діло», „Народ», „Правда», „Буковина». Увесь час Іванові Липі вдавалося поєднувати лікарську діяльність (жив він тоді знову в Керчі, а згодом на Полтавщині) з активною громадською роботою й письменництвом. У 1902 році були опубліковані його новели „Чорна жінка» та „Основи самотності».

А на життя заробляв лікарською працею. Після поразки українських національно-визвольних змагань початку минулого століття опиняється на території Західної України, яка підпала під владу Польщі. Помер Іван Липа 13 листопада 1923 року й похований на цвинтарі у Винниках. Проживав у Винниках, де винаймав помешкання та займався літературною працею.

После провозглашения республики (1931) Гарсиа Лорка примкнул к передовой части испанских писателей. 1934 — возвращается в Испанию. 19 (по другим сведениям — 20) августа 1936, близ Гранады был расстрелян фашистами. В деревнях и небольших селениях театр давал представления на площадях и просто на улицах. 1931 — 1933 — возглавил передвижной студенческий театр "Ла Баррака", ставивший пьесы испанских классиков. В сентябре 1933 Гарсиа Лорка покидает Испанию, и начинаются гастроли по Латинской Америке.